Я думаю, що моя абстрактна природа багато пов'язана з великими коливаннями емоцій у крипто-спільноті. Лише через екстремальний біль можна створювати глибокий контент... Мудрість через страждання... Тому я більше нікого не переконую приходити сюди. Щодо мого майбутнього — не знаю...

Кілька днів тому розмовляв із новачком у крипто. Він розповідав, що раніше купив мем-токен, пішов спати, а зранку прокинувся з 10-кратним приростом чи більше. Жодного PvP, жодної конкуренції — просто обираєш проект, терпляче чекаєш. Вона подумала, що я брешу, але такі часи дійсно існували...

Досить сумно. Ні, досить розривниче... але я не знаю, як описати те, що я відчуваю зараз.

Іноді думаю: коли судилося бути — буде, коли не судилося — не примусова. У цьому темному лісі крипто-світу за найменшої втрати уваги ти стаєш чужою здобиччю.

"У всякому разі, я весь час уявляю собі якусь дітвору, що гарцює на великому пшеничному полі. Тисячі дітей. І ніде дорослих. Зовсім ніде. Одна я. Я стою на краю прірви.

І моя робота — стояти й ловити дітей, щоби вони не впали. Вони гарцюють, самі не знаючи куди, а я їх ловлю — це моя робота. Це все, що я хочу робити. Я хотів би бути сторожем на пшеничному полі. Я знаю, що це дивно, але це правда — це це єдине, що я дійсно люблю робити."

Це остання частина "Над прірвою в житі" Селінджера. Я гадаю, крипто також потребує такого сторожа. Хто ним має бути? Звичайно, той, хто втратив гроші й пішов, але все ще кохає цю індустрію... Давайте разом підтримуватись.